31 Травня, 2024

Представники BEARR відвідали захід у Королівському коледжі Лондона 20 лютого 2024 року, присвячений роботі, що фінансується FCDO через програму XCEPT (Транскордонні дані, політика та тенденції). 

Модерував цей захід генерал-лейтенант д-р Мартін Брікнелл, колишній генерал-хірург Збройних сил Великобританії та нинішній професор з теми конфліктів, охорони здоров’я та військової медицини в Королівському коледжі Лондона.

Доповідачі:

Хайді Райлі, Університетський коледж, Дублін; проводить наукове дослідження програм психосоціальної підтримки для чоловіків.

Масі Найєм, нещодавній український ветеран і юрист; розповідав про власний досвід відновлення після бойової травми та поточний досвід і потреби у підтримці військ і ветеранів в Україні.

Івона Костина, керує українською громадською організацією «Ветеран Хаб».

Брікнелл зазначив, що інтенсивність досвіду учасників бойових дій на війні в Україні, робить досвід ветеранів Іраку чи Афганістану порівнянні менш значним. Ця війна спричиняє величезні фізичні та емоційні травми, які триватимуть навіть після завершення конфлікту. І на завершення виступу він сказав, уроки отримані в Україні щодо відновлення після травм спричинених війною, ще можуть знадобитися і тут, у Великобританії.

«Травма, пов’язана з конфліктом» — це фраза, яка використовується, коли бойовий досвід переважає ресурси людини для подолання та відновлення.

Райлі вважає ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) західним медичним, індивідуальним способом концептуалізації травми. На її думку, це не стосується колективної травми, а скоріше стосується перетину між травматичним досвідом і щоденними стресовими факторами. Усі доповідачі згадували про додаткові виклики, пов’язані з бідністю, незахищеністю, переміщенням, складністю орієнтування в бюрократії та специфічним для чоловіків соціальним стресом через нездатність забезпечити сім’ю чи захистити членів сім’ї від небезпеки війни.

Костина погодилася, що визначення посттравматичного стресового розладу необхідно оновити, щоб врахувати соціальний контекст. Вона підкреслила, що на процес одужання сильно впливають проблеми із засобами до існування, зв’язки з членами громади та емоційна близькість рідні та друзів. Значущі взаємодії та стосунки є ключовими. Необхідно враховувати колективну травму та травму між поколіннями, а також вплив на сім’ї.

Війна триває, і Україна ще не перейшла до поствоєнного періоду. Звільнені з фронту через поранення учасники бойових дій не можуть і не думають про реінтеграцію. Вони знають, що й надалі будуть потрібні на фронті, і, якщо здоров’я дозволятиме, сподіваються повернутися. Більшість тих, хто залишається в резерві відчувають себе ані учасниками бойових дій, ані цивільними.

Найєм підкреслив, що чоловіки на фронті створюють між собою дуже глибокі зв’язки. Отримавши поранення та далеко від лінії фронту, вони відчувають величезну провину за те, що залишили своїх товаришів, і особливо коли інші гинуть. Багато організовують збори на фронт, щоб спробувати впоратися з цим. На власному досвіді він розповів, як важко змиритися з незворотною фізичною вадою, стати, на його думку, іншою людиною. Було зрозуміло, що це так само вплинуло на його психічне здоров’я, як і його бойовий досвід. Поранені учасники бойових дій очікують, що про них забудуть: він повідомив, що 72% не очікують, що держава продовжить піклуватися про них.

Зображення стійкості учасників бойових дій як «сили» створює ідею, що вразливість є чимось протилежним до маскулінності: травма пригнічується, і розвиваються дезадаптивні механізми подолання, такі як зловживання психоактивними речовинами, схильність до ризику, насильницька поведінка та соціальна самоізоляція. Домашнє насильство зростає в суспільствах після бойових дій. Це те, що лежить в основі необхідності переосмислення поняття стійкості.

Немає збору даних або відстеження демобілізованих учасників бойових дій, а постачальники послуг не знають про їхні потреби: фізичні травми визнаються набагато частіше, ніж проблеми з психічним здоров’ям. Психологічний стрес може не визнаватися пов’язаним з бойовим досвідом.

Терапевтичні служби є лише у великих містах, а психіатричних закладів дуже мало. Майже всі НУО, які займаються проблемами насильства, займаються потребами жінок і нехтують потребами чоловіків. Існують деякі онлайн-сервіси, але немає чітких критеріїв відповідності: допомога не обов’язково надається чоловікам-бійцям із травмами, які її найбільше потребують. Більшість травмованих учасників бойових дій чоловіків неохоче звертаються за допомогою; бо стан, за якого чоловік потребує допомоги, стигматизується.

Втручання мають бути «інтегровані» в програми охорони здоров’я, освіти та ширших програм забезпечення засобів до існування, щоб заохотити участь і доповнити зусилля, спрямовані на задоволення більш очевидних потреб ветеранів війни. У суспільстві – серед лікарів первинної медичної допомоги, вчителів, громадських лідерів – потрібне більш глибоке розуміння того, як травма впливає на учасників бойових дій, і того, що «це нормально, відчувати що тобі не добре».

Неможливо фінансувати масштабну психосоціальну підтримку. Костина підкреслила, що підтримка громади є ключовою, і що моделі під керівництвом громади можуть бути розроблені. Можна було б розробити методологію для ОГС, але ще немає протоколів, розуміння етики тощо. Однак їх можна розробити простою мовою та розгорнути для ОГС. Також можна проводити профілактичну роботу, щоб підготувати сім’ї до повернення учасників бойових дій, а також з учасниками бойових дій, щоб запобігти стигматизації щодо доступу до допомоги, якщо вона буде потрібна.

Доповідь Арморер Вейсон, спеціальної радниці фонду BEARR