Дилема домашнього насильства в Україні
«Чи можна скаржитися, поки ми на війні?»: дилема домашнього насильства в Україні
Опубліковано The Guardian, 13 серпня 2024 р
Минулого року було зареєстровано майже 300 тисяч випадків, але часто потерпілі воліють мовчати там, де йдеться про військовослужбовців
У травні цього року до соціального працівника-волонтера Любові Недоріз зателефонували з міліції Первомайського, що на Харківщині. Росіяни щойно розпочали наступ у регіоні, який триває й сьогодні.
Правоохоронці розповіли їй про 30-річного чоловіка, який нещодавно повернувся з передової в Харкові та напав на свою матір, яка тепер стурбована його агресивною та злою поведінкою. «Колись він був хорошим сином, — розповідала пізніше мати», — каже Недоріз. Він мав вищу освіту і був «дуже добрим і любив свою дівчину», але це змінилося після того, як його відправили на передову до Харкова.
Жінки рідше скаржаться, коли це [домашнє насильство] стосується ветеранів війни
«Він сильно розлютився, почав слухати рок-музику і побився зі своєю дівчиною. Коли його мати спробувала втрутитися, він жорстоко її побив».
Недоріз, який до війни отримав освіту криміналіста, каже, що такі дзвінки про допомогу від правоохоронців і жінок стають все більш поширеними.
Оскільки війна Росії проти України триває третій рік, багато жінок у країні зараз ведуть власну битву, оскільки кількість випадків домашнього насильства значно зростає.
За даними МВС України, у 2023 році міліція зареєструвала понад 291 тисячу випадків домашнього насильства по всій країні, що на 20% більше, ніж у попередньому році, коли почалося російське вторгнення.
Експерти та соціальні працівники очікують, що у 2024 році ці показники знову зростуть. За перші два місяці цього року в Україні на 56% більше випадків домашнього насильства, яке зареєстровано як кримінальне правопорушення.
Повідомлені випадки — це лише «верхівка айсберга», — каже Массімо Діана з Фонду народонаселення ООН (UNFPA), який займається моніторингом насильства за статтю. «Іноді цифри не дають повної інформації», — каже він. «[Вони] лише показують кількість поданих звітів. Нам потрібно помістити цифри в ширший контекст, щоб зрозуміти проблему».
Діана каже, що гендерне насильство та домашнє насильство були «добре відомими таємницями» в країні ще до війни, але існував вищий ризик через фактори стресу під час війни, такі як розлад сім’ї, втрата дому та переміщення, бідність і психологічний стрес від обстрілів і ракетних атак.
«У контексті конфлікту чи війни сумна правда полягає в тому, що жінки й дівчата завжди платитимуть дорожчу ціну», — каже Діана.
У зв’язку з тим, що все більше чоловіків приєднується до військових дій, багато жінок опиняються, що самі ведуть своє домашнє господарство та часто ізольовані від підтримки своїх сімей і громад.
Іванна Ковальчук, яка займається проблемами гендерного насильства в Міжнародному медичному корпусі, каже: «Ми виявили, що жінки рідше скаржаться, коли це [домашнє насильство] стосується ветеранів війни.
«Дехто навіть приносить вибачення, тому що відчуває, що зараз невідповідний час або що їхня особиста ситуація не порівнянна з війною в країні», — каже вона.
Діана погоджується. «У середовищі, яке було за своєю суттю патріархальним від початку, навіть до війни, [з] людиною, яка була на передовій і була героєм, але стала жорстокою, є проблема з репортажами.
«Жінки часто запитують себе: «Як я можу скаржитися на щось, коли мій чоловік, батько, син, брат чи друг гине на передовій?», — каже він. «Ми багато про це чули».
Говорячи про зростання випадків посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед ветеранів, які повернулися, Діана каже, що винуватці насильства також були «жертвами жорстокості війни».
З цим погоджується Недоріз, який каже: «Наші хлопці повертаються з боїв зміненими, іншими. Навіть якщо вони фізично в порядку, їхні розуми травмовані».
Діана каже, що він був свідком подібних подій в інших країнах, які постраждали від конфлікту. «Тридцять років тому це було в Хорватії, Сербії, Боснії [і] ми все ще маємо справу з наслідками наших пізніх дій щодо визнання впливу [на жінок].
«Нам потрібно працювати з домогосподарствами, куди повертаються ці учасники бойових дій, щоб підготувати їх до того, як боротися з наслідками війни. Це скороварка».
