ОГС, що отримала фінансування в рамках збору коштів BEARR для допомоги Україні
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну волонтерські ініціативи стали яскравим феноменом і однією з основних рушійних сил у задоволенні потреб як збройних сил, так і цивільного населення, що постраждало від війни.
Дана Верстак, що підтримує фонд BEARR, відвідала організацію «ДоброМіцва» й поділилися з нами її історією.
Олексій, співзасновник благодійного фонду «ДоброМіцва», разом зі своїм, як він каже, «жіночим батальйоном» — Іриною, Тетяною і Людмилою — вирішили створити цю організацію в серпні 2022 року. Їхньою метою було офіційно оформити фінансові потоки волонтерської допомоги, з якими вони працювали з початку вторгнення.
Я зателефонувала Олексію, щоб домовитися про зустріч. Він щойно повернувся з чергової волонтерської поїздки в Харків. Ми домовляємося зустрітися в аптеці, яка співпрацює з фондом і де його співробітники купують медикаменти для відправлення в прифронтові села, що позбавлені доступу навіть до базових ліків.
Сонячний ранок 18 жовтня в Києві. Олексій зустрічає мене на порозі аптеки із цигаркою в руці, одягнений у картату фланелеву сорочку, окуляри й синій жилет Олімпійської збірної із жовтим написом Ukraine на спині. Ми обмінюємося привітаннями, і він супроводжує мене всередину, де знайомить із Лесею і Ольгою — співробітницями аптеки, які допомагають Олексію сортувати ліки й заповнювати документи.
Зліва направо: Ольга — фармацевтка, Леся — директорка аптеки, Олексій — співзасновник фонду «ДоброМіцва».
Леся, блондинка з коротким волоссям і теплою посмішкою, одягнута в білий аптекарський халат, показує мені виробничі приміщення колись однієї з найбільших аптек Києва. У минулому тут не лише продавали медикаменти, але й виготовляли їх самі. Мені дуже цікаво, я вперше блукаю лабіринтами приміщень великої аптеки по той бік прилавку. Леся й Олексій проводять мене в маленький коридор, заповнений коробками відсортованих ліків, готових до відправлення на Схід. За коридором розташований невеликий офіс із двома столами й комп’ютером, де Леся штампує документи для відсортованих ліків. За іншим столом Олексій пакує коробки, звіряючись із рукописним списком імен і медикаментів.
Він запечатує коробки клейкою стрічкою з логотипом організації RememberUs. Я дізнаюся про неї більше, коли ставлю Олексію своє перше запитання:
— Олексію, як почалася ваша співпраця з фондом BEARR?
Олексій: Фонд BEARR контактував із нашою партнерською організацією RememberUs у США, яку заснували наші колеги й друзі Ігор і Юлія Корсунські. Британський фонд шукав організації в Україні, з якими він зможе працювати безпосередньо, і оскільки «ДоброМіцва» є довіреним партнером RememberUs, вони порекомендували нас фонду BEARR.
— Але ваш проєкт існував ще до отримання гранту від фонду BEARR. Над чим ви працювали?
Олексій: Усе правильно. З початку вторгнення ми підтримували багатодітні сім’ї, пенсіонерів і людей з інвалідністю. Ми надсилали близько 600 посилок на місяць, загалом близько 6000 кг продуктів харчування й предметів гігієни.
— Як ви вирішуєте, яку допомогу надавати й що купляти?
Олексій: Ми фокусуємося на потребах. Ми збираємо інформацію, проводимо опитування, аналізуємо анкети й визначаємо першочергові потреби на найближчі місяці. Потім ми схвалюємо програми. Зараз це медикаменти, але не завжди буває так. Наприклад, перед 1 вересня ми часто організовуємо підтримку кількох прифронтових шкіл, допомагаючи з продуктами харчування й канцелярськими товарами для учнів. Ми також допомагаємо переміщеним сім’ям, які змушені віддавати дітей у нові школи — це значний стрес як для дітей, так і для дорослих. Незабаром у нас на перший план вийде День Святого Миколая і Різдво. Наша мета — забезпечити подарунками дітей у дитячих будинках і багатодітних сім’ях, про які ми піклуємося.
Олексій підкреслює, що, як невелика організація, «ДоброМіцва» надає пріоритет регулярній допомозі, а не одноразовим акціям, оскільки систематичність дає змогу краще планувати бюджет, а це є вирішальним фактором у часи непевності.
Олексій: Ми відчуваємо, що Європа й США поступово втомлюються допомагати, — відзначає Олексій. — Через тривалий конфлікт на Близькому Сході за останній рік фокус суттєво змістився з України. Кожний долар дістається нам із великими зусиллями, а систематична спонсорська підтримка дає нам змогу планувати витрати завчасно, — він указує на коробки, — наприклад ось на ці медикаменти.
Місячний бюджет «ДоброМіцви» варіюється від 10 000 до 16 000 доларів США. Ми виділяємо ці кошти для задоволення найнагальніших потреб, наприклад портативних печей для опалення будинків (вони надзвичайно важливі через часті відключення електроенергії і перебої з центральним опаленням, особливо в прифронтових районах), базових медикаментів, дитячого харчування тощо.
— Як люди дізнаються про вашу ініціативу й про яку допомогу вони можуть попросити?
Олексій: Миттєво! — сміється Олексій. — Дізнаються миттєво! У нас є вебсайт і сторінка у Facebook. Щойно ми оголошуємо про приймання заявок, як отримуємо до 300 запитів за кілька днів. Багато людей уже підписані на нас і стежать за оновленнями. Черезтинне радіо також чудово працює — люди діляться інформацією з родичами, друзями й знайомими.
У нас є певні критерії відбору. Наприклад, поточний проєкт із забезпечення медикаментами націлений на людей старше 70 років. На середню пенсію ці люди не можуть дозволити собі потрібні їм ліки. Ми відфільтровуємо запити, не пов’язані з медикаментами, наприклад ми не купляємо дієтичні добавки. Замість цього ми надаємо конкретні ліки відповідно до потреб. Наша мета — доставляти ліки безпосередньо людям, яким вони потрібні.
— З якими складнощами ви стикаєтеся в роботі?
Олексій: Першою й найочевиднішою складністю є збирання коштів, — знову підкреслює Олексій. — Наступна складність — це встановлення цілей на певний період і відділення простих побажань від нагальних потреб. Одним із наших головних принципів є доставка допомоги безпосередньо. Ми не користуємося гуманітарними складами, щоб уникнути шахрайства. Отже, ми фільтруємо заявки. Найскладніше за все визначити термінові потреби. Ми спілкуємося з людьми, аналізуємо контекст. Наш «жіночий батальйон» персонально телефонує і розмовляє з кожною людиною, що залишила заявку. Це велика аналітична робота.
Наприклад, вуличне освітлення на сонячних батареях для сіл, розташованих далі ніж 20 км від лінії фронту (через вимоги щодо світломаскування в межах 20 км). У цих районах великі перебої з електроенергією, особливо взимку. Світло дає комфорт, — голос Олексія пом’якшується, — це доброта. Це ті маленькі речі, що додають людяності. Лампа на сонячній батареї не є базовою необхідністю, але вона дає комфорт, а це добрий жест.
— Що, на вашу думку, є вашим найбільшим успіхом?
Олексій: У нас в усьому успіх, — упевнено відповідає Олексій без хибної скромності. У його тоні чути гордість і компетентність без зарозумілості. — За два роки й два місяці ми не отримали жодної скарги й жодного негативного відгуку в соціальних мережах. Ми дотримуємося чітких правил, працюємо в певних рамках і підтримуємо структуру — це дає нам змогу просуватися вперед крок за кроком.
У нас також є дуже цікава довготермінова ініціатива: ми купляємо насіння овочів (огірків, перцю, помідорів) і роздаємо їх фермерам у селах, які цього потребують. Натомість ми просимо ділитися з нами частиною врожаю. Ми купляємо рис, спеції й банки для консервування, і наші волонтерські групи з цих регіонів роблять консерви — ситні салати з рисом. На цей момент ми виробили близько 6000 банок. Потім ми надсилаємо ці консерви у військові госпіталі й мирним жителям у зонах бойових дій.
Олексій дістає телефон і показує мені фотографії солдатів із банками консервів і жителів сіл, яким він особисто доставляв печі.
— Ця жінка побачила піч, — згадує він, — і була така щаслива. Вона сказала: «Яка чудова піч! Я завжди мріяла про таку! І труба просто ідеальна!». Вона намагалася пригостити нас на знак подяки кашею з котлетами.
Ми тепло сміємося, переглядаючи фотографії.
— Чи були якісь особливі труднощі, з якими ви впоралися й цим пишаєтесь? — питаю я, завершуючи нашу бесіду.
Олексій: Відвідувати звільнені території емоційно дуже важко. Але крім цього, я природжений менеджер. Найскладніше завдання для мене — це структурувати проєкт. Інша важлива роль, яку виконує організація «ДоброМіцва», — ми допомагаємо нашим міжнародним партнерам краще зрозуміти місцевий контекст. Це все командна робота, — зауважує він, пакуючи й запечатуючи наступну коробку, поки Леся ставить штампи на супровідну документацію.
Я пропоную допомогти донести коробки, і ми разом завантажуємо їх у волонтерський мікроавтобус, який припарковано на задньому дворі аптеки. Олексій показує мені брелоки на своїх ключах — це маленькі сувеніри, які зробили й подарували йому солдати з передової.
Мікроавтобус яскраво-жовтого кольору й має великі написи «ВОЛОНТЕРИ» спереду й з боків. Поки я роблю кілька фото Олексія біля мікроавтобуса, я ставлю йому останнє запитання:
— Звідки взялася назва «ДоброМіцва»?
Олексій: «Добро» — це добро, а «міцва» на івриті означає добрий вчинок. Коли ми поєднали ці два слова й вставили в Google Перекладач, він переклав це як «благодійність», — посміхається Олексій. — І нам це сподобалося.
