14 Жовтня, 2024

Автор рецензії: Дженет Ганн, піклувальниця BEARR

Андрій Курков є, напевно, найвідомішим із нині живих українських письменників за межами своєї країни, особливо у Великій Британії. Його роман «Пікнік на льоду», події в якому відбуваються після розпаду Радянського Союзу, був, імовірно, першим, що привернув увагу британських читачів. Після цього були й інші книги, серед яких опублікована у 2022 році Diary of an Invasion (Щоденник вторгнення) і багато статей у Guardian та інших британських газетах. Раніше в журналі BEARR за серпень 2022 року ми вже публікували рецензію на його роман «Сірі бджоли» (2018), дія якого відбувається на Донбасі й у Криму після початку війни у 2014 році.  

Курков — українець і український письменник, але народився він у Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) у Росії і пише російською, своєю рідною мовою. В Україні його іноді критикують за те, що він не пише українською, але він пояснює це тим, що це не його рідна мова. Отже його книги зараз публікуються в Україні лише в перекладі українською. Вони також перекладаються багатьма іншими мовами. Нам пощастило, що Курков має чудового англійського перекладача і його проза англійською не сприймається як переклад. Його оригінальні тексти російською в Росії зараз не публікуються. 

Курков, як і багато його колег зі сфери культури й мистецтва, невпинно працює, щоб розказати решті світу про унікальну культуру й ідентичність України й не дати людям, які покинули країну, забути про те, що зараз там відбувається. Крім письменницької діяльності, з моменту повномасштабного вторгнення він багато подорожував після того, як покинув Київ і провів деякий час у «затворництві» в маленькому селі. Зараз він повернувся в Київ і живе там. У квітні цього року на заході в Лондоні, присвяченому виходу англійського перекладу його іншої книги «Самсон і Надія», яку було написано ще до повномасштабного вторгнення, письменник сказав, що не може писати зараз художні твори. Тому він пише про свою країну, яка постійно зазнає нападів, про її страждання й перш за все про її людей.   

Ця книга присвячена «солдатам української армії». Вона включає довгий покажчик, що містить не лише імена людей і назви місць, а й такі поняття як «кавуни» (якими особливо відмий Херсон) і «переробка російських книг на макулатуру» (не потребує пояснень). Книга має понад 400 сторінок в електронному форматі (276 у паперовому), але кожен розділ чи запис позначені власною датою, як щоденник, і є певною мірою окремим твором. Записи слідують хронології війни з квітня 2022 року по лютий 2024 року. Хоча книга написана у вигляді щоденника, записи не обов’язково стосуються автора чи його родини, іноді це різноманітні коментарі про українське життя й культуру, плітки, спостереження за міжнародною й українською політикою і просто роздуми на різні теми. Курков не ухиляється від делікатних питань, наприклад про зрадників серед політиків і громадян, які намагаються допомагати Росії, але також пише й на менш серйозні теми, і все це з властивими йому співчуттям і м’якою іронією. В останньому записі згадується про те, що в Чернівцях, місті на південному сході України, яке зазнає меншої кількості атак, після російського вторгнення з’явилося дуже багато зелених папуг. Вважається, що це домашні птахи, яких власники випустили, тікаючи за кордон у 2022 році. Читачам, які живуть у Лондоні, ця історія особливо відгукнеться.

У записі за 9 лютого 2023 року Курков каже:  

«Ми стоїмо на краю прірви. Унизу тече розпечена лава, у якій було спалено наше щасливе довоєнне життя і в яку продовжують падати багатоповерхівки, церкви й університети — бездонне жерло, що вже забрало сотні тисяч життів. Бути українцем сьогодні — значить страждати на цю жахливу хворобу, якою нас навмисно заразили. Ми можемо відчувати себе здоровими, але на війні чи поряд із війною немає повністю здорових людей. Як хвороба, війна починає керувати вашою поведінкою, вашими думками й навіть вашими почуттями. Війна починає думати замість вас. Вона приймає рішення замість вас. Я теж страждаю від цієї хвороби, але я не намагався вилікуватися. Я звик до неї. Я не солдат і не лікар, але я громадянин України. Я люблю свою країну й своє колишнє життя. Зіткнувшись із війною, я мав вибрати свій фронт. Я маю відчувати, що я роблю щось корисне. Тому щодня я пишу й думаю про війну». 

У записі за 2023 рік Курков написав, що, на його думку, війна не закінчиться до 2024 року. На жаль, 2024 рік уже добігає кінця, і шанси, що вона закінчиться в цьому році, дуже малі.

Книга Our Daily War була опублікована видавництвом Open Borders Press у Лондоні у 2024 році.